"КИЕВСКОЕ ВОЕННО-ИСТОРИЧЕСКОЕ ТОВАРИЩЕСТВО"

        Традиційно, 15 лютого кожного року відзначається як день остаточного виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану. Про цю війну, неординарну подію в історії колишнього Союзу вже багато сказано, написано і видано мемуарів, спогадів, а заодно й пісень. Про тих, хто в далекій , жаркій країні, в прямому і переносному значенні ніс військову службу, виконував свій обов’язок перед тією країною, і самим собою. Інтернаціональний обов’язок…Його кожен розуміє по-своєму, вкладає той чи інший зміст в його сутність.

 

Вчитель історії Валерій Обухівський

       Надто багато в нашій недавній історії військовозобов’язаним прийшлось виконувати його в різних країнах: Кореї, В’єтнамі, Єгипті, Лівані, Анголі, Нікарагуа тощо. Та попри різні підходи в їх оцінці істориками, політологами, вже розставленими крапками над і , доцільності посилання військ в ті чи інші регіони, залишається одне, що не підлягає сумніву – солдати виконували свій військовий обов’язок, проявляли мужність і героїзм, самопожертву задля збереження життя. Вже це заслуговує на повагу, є прикладом для молодого покоління у вихованні почуття відповідальності та любові до своєї Батьківщини.

 Пам’ять...

 

         Так вже склалось, що на  багатьох періодах нашого історичного минулого
нам не раз доводилось проходити тяжкі випробування своєї волі та духу , як захищати своє право на життя і існування, так і приходити на допомогу іншим. В цьому давньому, історичному ланцюгу Афганістан не виняток. Проз нього пройшла значна кількість військових, зокрема, й із України. Це наші вчорашні учні, випускники, вісімнадцяти-двадцятирічні, хто рано спізнав тяжкі випробування, біль втрати кращих друзів, в чию юність , як і давно раніше їхнім одноліткам , увірвалось страшне слово «війна». Лише назви їхнього бойового шляху різні : Байрам, Кабул, Кандагар… Говорять, на війні юнаки гартуються, стають чоловіками , зовсім по-іншому дивляться на світ речей, не по роках стають дорослими. Всі ті, хто пройшов через це пекло, пізнавши багато труднощів і випробувань. Частина ж з них прилетіла до рідної домівки в «чорних тюльпанах». І таких більше п’ятнадцяти тисяч!
       В Бишівській загальноосвітній школі проводиться значна військово-патріотична робота серед молоді. В її основі як виховна, так і краєзнавчо-пошукова робота. В музеї зібраний значний матеріал періоду визвольних змагань нашого народу, так і періоду минулої війни.

Експонати з фонду краєзнавчого музею

Є там і експонати, передані колишніми випускниками школи, хто проходив службу в Афганістані: документи, фото, спогади, особисті речі солдат. Саме того дня, що став відліком закінчення тієї війни , в школі учнями старших класів була проведена конференція «Афганистан болит в моей душе». Актовий зал переповнений, присутнім підготовлена виставка про події тих часів, представлені експонати з фонду краєзнавчого музею. Запрошені воїни-афганці (таких, хто проходили службу в ДРА, дев’ять чоловік).  Звучить мелодія, юнаки і дівчата, по двоє, в чорному і білому виходять в зал з запаленими свічками. Старшокласники говорять про причини тієї війни, події тих десяти років перебування нашої армії , виконання свого інтернаціонального обов’язку. Учасники конференції з задоволенням послухали вірші, пісні на Афганську тематику у виконанні старшокласників. «Афганці» розповіли про свою службу, участь в бойових операціях, побажали молоді успіхів у навчанні та стати гідними захисниками своєї Вітчизни.

 

Іде конференція

    Не оминули і словом загиблих на «афганской выжженной земле» в нашому районі, а це , рядовий Василь Довгич з Мотижина, сержант Віктор Семенченко із Ситняків, лейтенант Микола  Малюченко із Забуяння, прапорщик Вадим Плевако з Липівки, рядовий Володимир Мацак, Гавронщина. Більше ста юнаків району пройшли бойовими дорогами цієї країни, кожен четвертий був нагороджений орденом чи медаллю за виконання свого інтернаціонального і військового обов’язку. Під звуки скорботної мелодії «Аве Марія» всі учасники конференції хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих в тій далекій афганській війні. Вдивлявся в обличчя присутніх тут юнаків і дівчат, намагався зрозуміти , що вони відчувають після всього почутого і  побаченого, якими думками переймались. Та їхні , не по-дитячому дорослі обличчя говорили про розуміння всього цього, перейнялись цим болем, та бажанням жити в мирі та злагоді! А нам берегти цю Пам'ять для прийдешніх поколінь. Тому цю учнівську конференцію ми й присвятили дню Захисника Вітчизни, як в минулому, так і прийдешнім.

 

Учасники конференції

    Хотілося б закінчити словами однієї з багатьох, прекрасних афганських пісень:
                                                 До свиданья, Афган, этот призрачный мир.
                                                Не пристало добром поминать тебя вроде,
                                                Но о чем-то грустит боевой командир:
                                                Мы уходим, уходим, уходим, уходим.
                                                Прощайте, горы, вам видней,
                                                В чем наша боль и наша слава.
                                                Чем ты, земля Афганистана,
                                                 Искупишь слезы матерей?

                                                 Нам вернуться сюда больше не суждено,
                                                  Сколько нас полегло в этом долгом походе,
                                                  И дела не доделаны полностью, но…
                                                  Мы уходим с востока, уходим, уходим.
                                                  Прощайте, горы, вам видней,
                                                  Какую цену здесь платили,
                                                  Что мы имели, что отдали.
                                                  Каких оставили друзей.

Валерій Обухівський  -   Викладач історії Бишівської загальноосвітньої школи, член УФП “Пам'ять” та ГО “Київське військово-історичне товариство”.